Щасливого Різдва, Гаррі Поттере! переводчика Роман    в работе   Оценка фанфикаОценка фанфикаОценка фанфикаОценка фанфика
Украинский перевод. Собираюсь перевести и на русский, чтобы дать возможность насладиться этим прекрасным произведением и тем, кто не имеет счастья знать мой певучий родной язык. Поскольку Мишель пишет продолжение – перевод в работе, будут постепенно выкладываться следующие главы. И в русском переводе, когда я его размещу здесь, тоже.
Mир Гарри Поттера: Гарри Поттер
Гарри Поттер, Луна Лавгуд
Любовный роман || категория не указана || G || Размер: || Глав: 5 || Прочитано: 28702 || Отзывов: 116 || Подписано: 10
Предупреждения: нет
Начало: 01.01.06 || Обновление: 22.08.07
Данные о переводе

Все главы на одной странице Все главы на одной странице
  <<      >>  

Щасливого Різдва, Гаррі Поттере!

A A A A
Шрифт: 
Текст: 
Фон: 
Глава 3


Розділ третій

„Гаррі... Гаррі...”

Слова були лише шепотом у його свідомості... це сон... але без видимих образів... такий дивний сон...

Але ось щось торкнулося його носа... вже щось істотне... легенько полоскотало...

Він повільно розплющив очі – щоб побачити своє відображення у срібних очах Луни, яка низько схилилася над ним. Довге пасмо її білявого, вологого після снігу волосся лоскотало його шкіру.

- Ой, добре! – з полегшенням видихнула дівчина, трохи подаючись назад. Її стурбоване обличчя хутко повернуло Гаррі до реальності – його було атаковано!

Він рвучко підвівся на ліктях – і у цю саму мить пошкодував про свою поквапливість: голову наче набили іржавими цвяхами. Гаррі зі стогоном впав назад на підлогу, хапаючись за лоба.

- Мені так шкода! – обличчя Луни аж пополотніло. – Воно не повинно було так вчинити... Тато зачаклував його нападати тільки на темних чарівників, розумієш...
- Волдеморт... - прохрипів Гаррі.
- Що? А, так... гадаю, особливо проти нього, - дівчина виглядала незвично серйозною. – Але я й гадки не маю, чому воно накинулося на тебе...
- Волдеморт! – Гаррі трохи опанував свій голос. – Воно відчуло його у мені... я несу у собі... часточку його сутності, якщо можна так висловитися...
- Ой!

Гаррі обережно помацав потилицю. Він помітив, що йому під голову підкладена подушка... дуже доречно, враховуючи чималеньку гулю, яка немилосердно боліла.

- Бідна моя голівонька... – жалібно промимрив він, відчуваючи, разом з тим, полегшення від того, що це не Смертежери влаштували засідку у господі Лавґудів. Повільно потираючи потилицю, Гаррі глянув на Луну. – Сьогодні моїй макітрі дістається вже вдруге...

Дівчина прикусила губу.

- Так, я помітила, - погодилась вона без посмішки. Нахиливши, за своїм звичаєм, голову трохи набік, Луна додала. – Тебе завжди так тягне на неприємності, Гаррі?

Той аж закляк.

- Жартуєш?!

Якусь хвильку Луна незворушно роздивлялася його, перед тим, як відкоркувати маленьку пляшечку і подати її хлопцю.

- Від цього тобі стане ліпше. На додачу, воно має вишневий присмак – а це завше плюс.

Він трохи підвівся і обережно проковтнув зілля, яке й справді смакувало як вишня. Пульсуючій біль почав потроху стихати... тоді Гаррі зважився дуже повільно прийняти сидяче положення.

- Дякую, Луно! Вже починає діяти... що ж це мене так стукнуло, га? Має бути якась здоровенна зараза, за це можу ручатися...
- Приголомшуючий Страж, - на щічки Луни трохи повернувся колір, коли вона побачила, що Гаррі дійсно стає ліпше. – Я намагалась тебе впіймати, але ти падав у протилежному напрямку...
- Пусте, - запевнив її Гаррі, потроху оглядаючись довкола. Перше, що впало йому в око – підставка під парасольки біля дверей, з якої чомусь стирчав рогіз. – Нещасний випадок... ти була права – мене постійно тягне у якусь халепу.
- І не кажи... – кивнула Луна. – Але незважаючи ні на що, добрий господар не дозволить своєму гостю постраждати... Мені так шкода, Гаррі!
- Не переймайся, - Гаррі звівся на ноги, щоб довести всю марність занепокоєння, але хвиля нудоти і слабкості примусила його вхопитися за стіну, аби знов не впасти. – Ой-йой-йой...
- Антиоглушину треба трохи часу, аби подіяти на повну силу, - зауважила Луна, підбираючи з пола подушку. – Тобі краще відпочити... ти ж не хочеш вдаритися головою третій раз на день? Струси - ніякі друзі для головного мозку.
- Мабуть що так... – вичавив з себе Гаррі, намагаючись перебороти запаморочення. Тепер він побачив велику пляму кіптяви на протилежній від дверей стіні. А також шмаття якоїсь одежини та солому, розкидані крізь по долівці. Розбитий вщент гарбуз валявся у кутку, його м’якоть аж розмазало по підлозі. – Що тут сталося?
- А?
- Звідки тут весь цей мотлох?
- О, це було наше опудало, - стинула плечима Луна. – Тато заворожив його, як провідника для захисних чарів.

Гаррі переводив погляд з Луни на сміття розкидане по долівці.

- Але що з ним сталося? – неприємне передчуття охопило хлопця. – Ти ж не застосовувала проти нього закляття „Стискання”?
- Саме так, - просто підтвердила Луна. І побачивши вираз його обличчя швиденько додала. – Інакше б він кидався у тебе прокляттями увесь твій час перебування тут. Це було б так негостинно.
- Луно... – Гаррі втомлено потер пальцями перенісся. – Ти вскочила у велику халепу...
- Ой, та я все приберу... а Тато не розсердиться.
- Я мав на увазі Міністерство. Це ж магія неповнолітніх... тепер буде судове слухання і...

Луна замріяно посміхалася... Гаррі не міг повірити, що вона не розуміє серйозності свого становища.

- Я не жартую, Луно. Я здивований, що сюди ще не налетіли сови... Коли це сталося зі мною – поруч був Дамблдор, а зараз... що таке?

Луна, здавалося, зовсім не поділяє його стурбованості.

- У Міністерства немає тут ані очей, ані вух, Гаррі, - впевнено відказала вона.
- Вони дізнаються, у них є засоби, повір мені...
- Можливо деінде – але не тут, - продовжувала посміхатися Луна. – Це зона „поза міністерською досяжністю”, як любить казати Тато. До того ж, ми знекартлені.
- Справді?! – здивувався Гаррі.
- Саме так... – підтвердила Луна, беручи Гаррі за руку, щоб супроводити його в іншу кімнату. – Мама для цього постаралася... вона ніколи не довіряла Міністерству, особливо після того, як вони з нею грубо обішлися... Тільки Візлі знають, де ми живемо... а ще містер Діггорі... ще Дамблдор... о, а ще Герміона.
- А тепер ще й я, - додав Гаррі, поки Луна допомагала йому сісти на стару залатану канапу посередині великої кімнати у формі півмісяця.
- Так. Взагалі-то, зараз про це місце вже знає жменька народу. Але всі вони – добрі люди. Як би там не було, - вона прийняла від Гаррі пальто. – Тут ти можеш відпочивати, скільки забажаєш. А я тим часом перевірю пошту... ой, і пора мені вже думати за вечерю!

Луна пильно подивилась на Гаррі.

- Ти не будеш дуже розчарований, якщо я не приготую восьминога?

Він нажахано витріщився на неї.

- Що? Восьминіг на Різдво? Ні, я зовсім не заперечуватиму! Казати правду, я буду вдячний, якщо не приготуєш...
- Ой, як добре! – Луна акуратно розплутувала свій довгий шарф. – Я знаю, це давня різдвяна традиція серед маґлів, але Тато і я не дуже полюбляємо всі ці щупальця...
- Хто це тобі таке розповів? Про те, що восьминіг на Різдво – давня маґлівська традиція?

Луна кинула на нього довгий погляд.

- Фредерік.
- Саме так він тобі і сказав, еге ж? – Гаррі відчайдушно намагався зберегти незворушне обличчя.

Луна кивнула та повернулась йти.

- Я буду на кухні, якщо тобі щось знадобиться, - додала вона. – А виникне таке бажання – можеш пороздивлятися дім.

Дівчина плавно підійшла до дверей, оздоблених низками ананасів та кокосової шкарлупи. Трохи повагавшись, знову обернулась до Гаррі.

- Якщо підеш нагору, зваж, що Невермор сьогодні не в настрої. Не зводь з нього очей.
- Не зводь з нього очей, аби самому око не втратити, так? – пожартував Гаррі, жваво пригадавши говірливого, але вкрай темпераментного поштового крука Лавґудів.

Луна кліпнула очима.

- Сподіваюся, що так, - відверто відповіла вона. – Тобі не личитиме прізвисько „Одноокий Поттер”.

Гаррі ледь втримався від посмішки.

- Ну, не знаю... – він, наче у роздумах, почухав підборіддя. – Отримати взамін магічне око, як у Муді... ніколи не вгадаєш, коли така штука може стати у пригоді...

Рейвенкловка, здавалося, ретельно розглядає таку можливість.

- Дикозор Поттер, - тихенько пробурмотіла вона. А потім рішуче похитала головою. – Ні, мені більш до вподоби просто „Гаррі Поттер”. Не можу уявити тебе і в якості пірата – для цього ти занадто законослухняний. А щодо циклопів – вони такі величезні...

І з цим вона пішла, полишивши Гаррі стояти з роззявленим від подиву ротом. І знову він не міг розібратися: чи то вона жартує – чи каже все зовсім серйозно. Зважаючи на те, що вона прийняла на віру слова Фреда Візлі (досить ризиковано для будь-кого), скоріше за все – друге. І це було частиною великого парадоксу на ім’я „Луна”: завжди чесна та відверта – але з фантастичним ходом думок, який іноді було майже неможливо збагнути.

Гаррі стягнув черевики, озираючись навкруги. Попід стінами були книжкові шафи і полиці з різними цікавинками... кімнату також прикрашали декілька древніх клаптикових покривал. А за канапою височили цілі вежі, складені з минулих чисел „Базікала”. Два маленьких вікна пропускали денне світло, а біля великого крісла розташувалась стара лампа – певно, для вечірнього читання. Ця кімната була рівненькою половиною першого поверху, який представляв з себе коло, та мала добре обжитий вигляд, трохи захаращений, але не до безладу. Декілька кошиків біля входу до кухні були заповнені сосновими шишками, жолудями, горішками гікорі, рогозою та безліччю інших лісових багатств. Зліва по стіні нагору вели гранітні сходи, під ними стояв невеликий ящик з якимись побитими кам’яними табличками, багато з них містили на собі викарбувані символи, значення яких Гаррі не розумів.

Хлопець зітхнув. Це було приємне місце, помірно прикрашене до свят у сільському стилі, який нагадував образи заміських будинків зі старих добрих часів. Лише злегка неординарно – але це і дивувало Гаррі. Від резиденції Лавґудів він міг очікувати і чогось більшого – можливо, великої каруселі з морськими левами, що бавляться фонтанчиками води, чи ще якоїсь неймовірної штуки, але ж ні... а тут він почувався впевнено.

Прямо перед ним палахкотів жаром великий кам’яний камін. Хм, дивно... хіба що Луна встигнула підкинути дров, поки він не бачив...

На камінній полиці, прикрашеній гірляндами, було поставлено декілька різдвяних листівок. Гаррі трохи наблизився, щоб роздивитися. Ага, це від Невіла... це від Діггорі... а це привітання сама зробила, розписавши чимось схожим на давньокельтські письмена, Герміона... побачивши картку від Джіні, парубок відчув докори сумління. Ставало все тяжче й тяжче тримати її подалі від справ, пов’язаних із пошуком горокраксів, тим пак що Герміона брала у ньому активну участь. Навіть йому довелося визнати, що такі подвійні стандарти – доволі гірка пігулка для Джіні. Саме з цієї причини він просив Герміону не згадувати при Візлі про поміч Луни – аби взагалі не побити горщики.

А те, що він зараз тут... як він їй це пояснить? Звісно, він ніколи не зобов’язувався проводити всі свята у Норі, але глибоко у душі він прекрасно уявляв, яку реакцію це може викликати у Джіні...

„Я не роблю нічого поганого!” – думав він, намагаючись переконати самого себе і повертаючи листівку на полицю – „Це ж не те, щоб я зустрічався з кимось за її спиною...”

У нього знов запаморочилось в голові. Гаррі похитнувся, але встиг вхопитися за полицю і перечекати напад слабкості. Потім повернувся до канапи і важко опустився на неї – він почувався геть знесиленим. Страшенна втома декількох останніх місяців наклалась на залишковий ефект Приголомшуючого Закляття.

Він відкинувся на витерті подушки старої канапи і заплющив очі. На кухні дзюркотіла вода і щось тихесенько співала Луна. Гаррі посміхнувся. Дивно, йому так затишно у цій домівці... які б фанатичні опудала-охоронці не траплялись при вході... тут, нарешті, він міг собі дозволити розслабитися... перестати постійно бути насторожі... хоча б ненадовго...

* * *

Пронизливий крик в одну мить вирвав його зі сну. Він ледь не впав з канапи, звівся на ноги, одночасно вихопивши свою чарівну паличку. Спочатку Гаррі навіть не пригадав, де він і що з ним трапилось...

Невимовний вереск бринів на одній високій ноті, він линув звідкілясь зверху... це могла бути лише Луна...

„Смертежери!”

Перескакуючи через сходинки, Гаррі щодуху помчав нагору. Він вбіг до коридору другого поверху – дві двері. Крик був за тією, що справа. Хлопець вхопився за ручку – і в цю ж мить звук обірвався.

„ЛУНА!!!”

Він вломився в кімнату – паличка напоготові, серце вискакує з грудей.

Перед ним стояла велика дерев’яна діжа – ванна, огорнута з усіх боків банною завісою з рослинним орнаментом. Бліда рука трохи відгорнула завісу – рівно на стільки, аби він побачив голову дуже мокрої Луни Лавґуд. Цього разу вираз вічного здивування на обличчі дівчини був як ніколи доречний...

- З тобою все гаразд? Ти виглядаєш просто як...

Гаррі був ошелешений. Він вже приготувався до того, щоб побачити Луну в оточенні Смертежерів – але не міг вгледіти нічого загрозливішого за душовий кран – і відчував себе повним дурнем.

- Я чув... мені здалося, я почув... як хтось кричить... – зрештою вичавив він. – Я думав, що це ти... ну, розумієш – Смертежери...
- Крик? А, це труби, - сказала Луна так, наче це все пояснювало.
- Перепрошую?
- Труби, - повторила вона. – Коли вмикаєш воду, і з них виходить повітря – декілька секунд вони видають жахливі звуки. Але це добре відлякує Гоблігуків – так що ми досі не зібралися їх полагодити.
- Т-труби?
- Саме так, - підтвердила Луна, намоклі пасма волосся прилипли до її обличчя. – А це не дуже ввічливо – вказувати на когось.
- Га? – тільки тут він зрозумів, що цілиться паличкою просто у дівчину, і поквапився опустити зброю. – Ой, в-вибач!

Луна загорнула завісу.

- Сподіваюсь, ти не заперечуєш? – легкі хмаринки пари поволі підіймались до стелі. – Але ти спав, і я подумала, що якраз маю час на...
- Ні, ну що ти! – до Гаррі дійшло, що йому зовсім не місце тут, за декілька кроків від голісінької Луни. – Не поспішай через мене! Я... еее... піду вниз...
- От і добре, - відгукнулась Луна. – Я не затримаюсь. Скуштуй татових солоних огірочків! Вони у нього так добре виходять! А ще вони корисні проти цинги!

„Так, тільки от цинги мені і не вистачало” – думав Гаррі спускаючись сходами. Хлопця аж пересмикувало – для його розхитаних нервів це було трохи занадто.

Кухня Лавґудів була тієї ж самої форми, що і вітальня. Зі стелі звисали численні каструлі та сковорідки, на вискобленому дерев’яному столі можна було побачити залишки приготування великої вечері. Напівприкрашена ялинка стояла прямо посеред кімнати, самотній подаруночок притулився у затінку її гілля. Гаррі відчув, як всередині його щось стискається – цього року він взагалі не зміг піти по крамницям під Різдво... але зараз так бажав мати подарунок для Луни!

За вікном вже сутеніло – тож він спав досить довго... запах їжі, що доносився із великої залізної духовки, лоскотав йому ніздрі, пробуджуючи цікавість (і апетит), хоча Гаррі й утримався від спокусу перехопити шматочок. Над дверима до вітальні висів старий подертий щит з гербом Тюдорів. Це було щось надзвичайне навіть для Луни, з її схильністю до колекціонування різних артефактів. Якщо ця старожитність справжня – вона має коштувати купу грошей... на експедицію за Фиркаками вже певно вистачить.

Луна накрила малий обідній стіл святковою скатертиною, хоча і додала не зовсім доречні у Святвечір серветки з геловінськими візерунками. Тарелі і решта сервіровки були не нові і прості. Гаррі зрадів, що Луна не з тих, хто намагається вразити гостей найдорожчими сервізами – хоча ще не відомо, чи були такі у Лавґудів... якщо вірити Молі, прибутки з „Базікала” дозволяли батькові Луни лише зводити кінці з кінцями.

Прикрасою столу був маленький віночок з плюща, на якому стояла змайстрована із соснових шишок фігурка... щось вона Гаррі нагадувала... мабуть, неодноразово почуті історії...

„Оце і має бути Фиркак... ех, шкода немає поруч Герміони...”

Йому не довелося довго чекати – Луна вже вплила до кухні, убрана не в аби що – а в справжнє кімоно з квітковим візерунком. І навіть попри вологе розпатлане волосся вона видалася Гаррі дуже милою.

- Привіт, містер Сонько! – мелодійно проспівала дівчина, замріяно відколупуючи пластикову обгортку, що захищала гіпс на її зап’ястку у ванній.

Гаррі не на жарт здивувався – це був перший раз, коли Луна його піддражнювала... вона взагалі ні з ким так не розмовляла, наскільки він міг пригадати.

- Так... трохи задрімав, - сором’язливо пробуркотів він. Тут Гаррі побачив на столі розгорнутого листа. – Є новини від твого батька?

Плечі Луни трохи поникли.

- Так, він досі в Копенгагені, - сумно відповіла вона. – Він пише, що місцева мережа Флу там вже працює добре, а от міжнародні лінії - ще з перебоями. Українська відьма не послухалась попереджень і намагалась потрапити додому – а опинилася в Парагваї.
- Нічого собі!
- Так... але він шле свої вітання та любов, - вже веселіше додала Луна, нахиляючись до плити. – Ой, здається трохи переварилось...
- Я впевнений, все буде дуже смачно, - заперечив Гаррі, всім серцем співчуваючи своїй подрузі – він ясно бачив, як вона переживає через відсутність батька, але нічим зарадити не міг...

* * *

Це була чудова святкова вечеря, хоча кулінарні чесноти Луни можна було сміливо охарактеризувати як „пан або пропав”. Смажена гуска та різдвяний пудинг вдалися на славу, як і делікатес схожий на бріоше(1), який Луна називала „Драконячим Хвостом”. Солоні огірочки дійсно були просто надзвичайні, а от фруктовий торт з марципанами мав дещо нудотний вишневий аромат, що перебивав всі інші смаки. З іншого боку, аґрусовий кисіль з вершками(2) виявився практично неїстівним, і навіть Луна не змогла доїсти свою порцію м’ясного пирога... так само, як не доторкнулася до кульбабового вина, яке Гаррі навпаки, дуже сподобалося.

- Це один з рецептів Мами, - відповіла вона на запитання хлопця. – Але я не дуже добре сприймаю спиртне...

Вони провели решту Святвечора, прикрашаючи ялинку й виставляючи пригощання - маленькі м’ясні пироги та морквинки для Санти і його оленів (у Гаррі не стало духу сказати Луні, що вони – міфічні істоти). А потім вмостилися біля каміна та розповідали один одному історії зі свого дитинства, яке у них виявилося дуже різним. В той час, коли Гаррі терпів знущання Дурслів, Луна до Гоґвортса вела досить щасливе життя, хоча і потрапляла час від часу у халепу через свою невпинну цікавість... добре хоч жодна з цих пригод не закінчилась трагедією, як у випадку її Мами...

Але все ж таки, у минулому Луни була самотність. Із щемом в серці Гаррі зрозумів, що до останніх років справжня дружба була для дівчини чимось незнаним.

- Якби ж Дамблдор тоді залишив мене тут... – тихенько сказав Гаррі. Вже деякий час вони мовчки сиділи, дивлячись на вогонь. – Як все могло тоді повернутися... Луно?

Дівчина не відповідала. Її величезні туманні очі дивились у невідому далечінь. Гаррі із жалем подумав, що вона знову згадує про свого батька. Він схилився до неї.

- Луно! Ти в порядку?

Жодного руху у відповідь. Хлопець вже почав непокоїтися і спробував смикнути її за рукав...

- Вона не чує тебе.

Гаррі підскочив на ноги, паличка сама опинилась у нього в руці – це не було його уявою, він чітко почув голос молодої жінки, дивний неземний голос зі старовинними інтонаціями. А вони ж з Луною тут на самоті!

- Де ти є! – він щосили стискав зброю у долоні. – Покажися!

А потім він відчув це – хвиля потойбічного холоду пройшла у нього по спині. Гаррі рвучко обернувся – і паличка випала з його пальців.

- Мої вітання, Гаррі Джеймсе Поттере!

* * *

1 – brioche, французький пиріг.

2 – традиційний британський десерт, The Gooseberry Fool – дослівно – Аґрусовий Дурень.
  <<      >>  


Подписаться на фанфик
Перед тем как подписаться на фанфик, пожалуйста, убедитесь, что в Вашем Профиле записан правильный e-mail, иначе уведомления о новых главах Вам не придут!

Оставить отзыв:
Для того, чтобы оставить отзыв, вы должны быть зарегистрированы в Архиве.
Авторизироваться или зарегистрироваться в Архиве.




Top.Mail.Ru

2003-2024 © hogwartsnet.ru