Роман    в работе   Оценка фанфикаОценка фанфикаОценка фанфикаОценка фанфика

    Украинский перевод. Собираюсь перевести и на русский, чтобы дать возможность насладиться этим прекрасным произведением и тем, кто не имеет счастья знать мой певучий родной язык. Поскольку Мишель пишет продолжение – перевод в работе, будут постепенно выкладываться следующие главы. И в русском переводе, когда я его размещу здесь, тоже.
    Mир Гарри Поттера: Гарри Поттер
    Гарри Поттер, Луна Лавгуд
    Любовный роман || G
    Глав: 5
    Прочитано: 23749 || Отзывов: 116 || Подписано: 10
    Начало: 01.01.06 || Последнее обновление: 22.08.07
    Данные о переводе

Весь фанфик Версия для печати (все главы)

>>

Щасливого Різдва, Гаррі Поттере!

A A A A
Размер шрифта: 
Цвет текста: 
Цвет фона: 
Глава 1


„Щасливого Різдва, Гаррі Поттере!”

Авторка: michelle_31a

Переклад на українську: Роман

Адреса: http://www.fictionalley.org/authors/michelle_31a/HCHP.html

Рейтинг: G

Дійові особи: Гаррі Поттер, Луна Лавґуд

Зауваження: події відбуваються після історії, зображеної у шостій книзі Дж. К. Ролінґ

Резюме: Гаррі бере різдвяну перерву у Великому Полюванні на Горокракси. Він охоплений песимізмом та втрачає надію... Аж зненацька з’являється Луна Лавґуд з подаруночком та розрадою...

* * *

Розділ перший

Гаррі зітхнув, коли почув знайомий гуркіт потягу, що проходив неподалік та змушував труситися всю кімнату. Він закрив книжку та подивився котра година – була вже майже четверта. Хлопець потягнувся та мало не позіхнув – він почувався геть виснаженим. Ні, пошук у незліченних книжках – то не його парафія... це хист Герміони.

Гаррі допив рештки помаранчевого соку та окинув оком своє невибагливе помешкання у „Дірявому Казані” – майже чотири роки тому він вже займав цю кімнату, невдовзі після того, як роздув свою тітку Марджі та вперше проїхався з вітерцем на Нічному Лицарі. Готельний номер лишився точнісінько таким, як був. Приємно усвідомлювати, що хоч щось не змінилося у ці буремні часи...

Він втомлено посміхнувся – як все тоді було просто! Хоча саме в той час йому так не здавалося...

Насправді, якщо вже згадувати той день, він був у розпачі, за ним полювала влада, та не було на білому світі такого місця, яке він міг би назвати домівкою... проте Гаррі усвідомив, що мимохіть шкодує за тим часом, коли величезний тягар відповідальності за магічний світ ще не ліг на його плечі. Але, як міг би зауважити Професор Дамблдор, що було – те загуло...

Гаррі зітхнув ще раз, проводячи пальцями по своєму постійно скуйовдженому волоссю... Він почувався старим. Передчасно старим. І зовсім не здивувався б, коли побачив, що починає вкриватися сивиною. Звичайно, для цього ще треба лишитися у живих бодай декілька місяців...

Зі скрипом він відсунув стільця та підійшов до валізи, мляво човгаючи ногами по витертій дерев’яній підлозі. На хвильку зупинився та зазирнув у таємничі сутінки під ліжком. Не те, щоб Гаррі сподівався побачити там свою стареньку „Потворну Книжку Потвор”, яка б знов гарчала та клацала на нього щелепами... проте чомусь йому закортіло перевірити.

Але звичайно, він нічого не знайшов... крім старого кната й таких куп пилюки, що безсумнівно змусили б тітку Петунію здригнутися з жаху.

Гаррі мав би радіти, що не треба знов приборкувати той скажений кошмар в палітурці... але ж ні.

„Не можу в це повірити” – міркував він, підіймаючись на ноги, - „Мені сімнадцять років... і я відчуваю ностальгію?!”

Він недбало підібрав з ліжка своє пальто та визирнув з вікна надвір. Снігопад навіть й не збирався вщухати. Гаррі подумав, що така біла ковдра в Святвечір повинна припасти маглам до душі – але не міг й собі розділити той радісний ентузіазм.

Хлопець знову глянув на годинника. Напевно, треба вже вирушати – врешті решт, Візлі на нього чекають.

То ж чому він стовбичить посередині кімнати з пальтом у руці, але без жодного бажання куди-небудь йти?

Він міг би спробувати переконати себе, що мусить шукати останній Горокракс... Але оскільки не мав зеленого поняття, де ця штука може знаходитись – безцільне блукання світ заочі перетворювалось на безглуздя. Казати правду, цього року він вже не так чекав на відвідування Нори... та й ситуація з Джіні не поліпшувалася... навпаки, ставала зовсім незручною. Отже, перспектива провести різдвяні свята пліч-о-пліч з нею та ще й у заповненому вщент будиночку не віщувала нічого доброго.

І як би він не любив родину Візлі, менш за все зараз він волів опинитися у центрі уваги – а це безперечно станеться, коли він прийде до Нори. Ні, йому хотілося тихенько розчинитися поміж інших, без зайвого галасу та метушні...

У цю мить Гаррі з розпачем згадав, що вони, без сумніву, будуть страшенно хвилюватися, якщо він не потрапить до Нори вчасно...

То ж він, похнюпившись, взув черевики та повільно попрямував до дверей. Портал Флу у „Дірявому Казані” не працював вже тривалий час з казна-якої причини, то ж Гаррі мав намір скористатися каміном у крамниці „Флоріш і Блотс”. Він упіймав себе на думці, що бажає порталу в магазині також вийти з ладу...

Гаррі повернув ручку, відчинив двері – та ледь не підстрибнув на місці, побачивши прямо перед собою якусь постать. Рука хлопця інстинктивно потяглася за чарівною паличкою.

- А бодай мені! Луна?!

На якусь мить дівчина завмерла від несподіванки з піднятою догори рукою – вона вочевидь мала намір постукати в двері в ту саму секунду, коли вони так несподівано відкрилися.

- Привіт! – зрештою сказала вона, мрійливо посміхаючись та опускаючи руку. Вона була, мабуть, тільки-но з вулиці – зазвичай бліді щічки Луни розпашілися від морозу.

Гаррі витріщався на неї.

- Луна...привіт, - ледь спромігся він, мов переконуючі власні очі, що перед ним стоїть не хто-небудь, а Луна Лавґуд власною персоною, - Я не знав, що ти тут... відколи ти тут?
- Та тільки зайшла, - відповіла дівчина своїм звичайним співучим голосом... на диво приємним голосом, як зненацька подумав Гаррі, - Подумала, що варто завітати та провідати тебе, - вона глянула на його пальто та черевики, - Ти вже йдеш?
- Е... так, - без особливого піднесення погодився Гаррі, - Я маю провести Різдво у Норі... не те, що я повинен... але...

Луна непевно кивнула. Чи відчула дівчина його сумніви, чи ні – по її обличчю нічого не можна було сказати.

- Так, Джіні згадувала мені про те, що на Різдво вони планують велику гульку, - безтурботно зазначила Луна, - І це мені нагадало...

Вона трохи покопалась у своїй сумці та витягла невеличкий пакунок. Він був дбайливо загорнутий у чорний шовковий папір з маленькими блискучими зірочками та перев’язаний срібною стрічкою. Луна передала подарунок хлопцеві.

- Щасливого Різдва, Гаррі! – мелодійно проспівала дівчина, відступаючи на крок назад, - Дуже гарно було знов тебе побачити.

Гаррі мимоволі зробив крок за нею.

- Гей, зачекай! Ти вже йдеш?
- Так, - відказала Луна зі своєю загадковою посмішкою, - Ти ж збирався до Нори, не забув?

Гаррі вагався. Він справді зрадів, побачивши Луну знов.

- Так... але я... Луно, мені так незручно, я не маю для тебе подарунка...

Луна похитала головою, наче не вірячи своїм вухам.

- Дарунок не повинен набувати фізичної форми, щоб я більше його цінувала, - промовила вона так, мов дивувалася, що це ще треба було комусь пояснювати, - Ти такий смішний, Гаррі.
- Га?

Луна знов посміхнулась та вказала на пакунок у долонях Гаррі.

- Ти не повинен відкривати це раніше опівночі, - промовила вона, - Це засмутить Різдвяну Фею, а ти ж не хочеш дізнатися про поганий бік її натури, еге ж? А то ще отримаєш замість подарунка купку висохлих дзьобів шулік...

Гаррі незграбно переминався з ноги на ногу.

- Е... Красно дякую, Луно, - він підніс пакуночок до вуха та легенько його потрусив, - А що там?

Луна трохи схилила голову набік.

- Ну, якщо б я тобі сказала – нащо тоді було морочитися з обгорткою, чи не так? Гаразд... Щасливого Різдва, Гаррі!

З усмішкою вона махнула йому рукою та попливла вниз по сходах. І щезла з очей. Гаррі стояв та мовчки дивився в порожній коридор. Він зрозумів, що зовсім не хоче йти до Нори. Він справді скучив за цією Рейвенкловкою... з усіма її ексцентричними витребеньками. І навіть коротке з нею побачення підняло настрій хлопця, хоча б ненадовго...

Він роздивися Лунін подаруночок та вирішив, що розгорне його після повернення. Обережно поклав пакунок на шафку, відчуваючи, як щемко стало на серці... ох вже ж ця Луна...

Він сушив голову, що ж може бути у цій маленькій коробочці? Певно ж не хтось з Луніних чарівних створінь? Вона попрохала не розгортати подарунок до опівночі, а він не бачив у коробці отворів для повітря – Луна ніколи б не ризикнула задушити одне зі своїх улюблених магічних звіряток... Хлопцю аж пекло від цікавості – знаючи Луну, вгадати навмання, що там в середині пакунка, було просто неможливо.

Він знову визирнув у вікно – снігопад не вщухав. Вітру не було, то ж великі пухнасті сніжинки повільно кружляли в повітрі та встилали землю. Хлопець зітхнув – у недалекому минулому, побачивши таке видовище, він би вже мчав надвір гратися. Але зараз їх з Роном колишні снігові баталії у зимовому Гоґвортсі здавалися Гаррі далеким напівзабутим спогадом...

У ці дні меланхолія оповила не тільки його. Все навколо здавалося похмурим та безрадісним. Загибель Дамблдора позбавила надії чаклунську спільноту... Його друзі намагалися здаватися хоробрими перед лицем надзвичайної небезпеки. Але в їх очах він бачив правду – жах. Вони були налякані та мали на те всі підстави.

Казати правду, він теж боявся.

Навіть Фред та Джордж втратили свою звичайну веселу вдачу. Без особливого ентузіазму вони продавали свої магічні забавки тим небагатьом покупцям, яким вистачало духу розважатися. Так, воістину важкі часи... і вони вплинули на всіх.

Гаррі вже збирався виходити, але завмер перед дверима, глибоко замислившись.

Вплинули на всіх... окрім Луни.

Хлопець почав пригадувати... вона плакала після похорону Дамблдора... ця сумна подія вразила її так саме боляче, як і всіх інших, він був певен. Але дівчина, здавалось, мала якийсь імунітет до того відчаю, що настав потім та захопив у свої тенета решту магічного світу.

Гаррі прикусив губу. А він навіть не спитав її, як вона збирається провести канікули! Вочевидь, до Нори вона не піде...

Вже взявшись за дверну ручку, Гаррі почув тихенький мелодійний спів, що линув в кімнату з вікна. Зацікавлений, він визирнув надвір через занесену снігом шибку. Це була Луна, яка йшла собі по вулиці та співала. З вікна другого поверху обшарпаного будинку хтось жбурнув в дівчину старезний черевик – але та й вухом не повела. З легкістю ухилившись, Луна крокувала далі та продовжувала наспівувати.

Гаррі відчинив вікно та висунувся надвір так, що ледь не випав – тільки в такий спосіб він ще міг розчути стихаючу вдалині пісню. Щось таке знайоме... різдвяні колядки?!

Він неквапно закрив віконну раму – старе дерево відчайдушно рипіло, але врешті решт шибка стала на своє місце. Гаррі подивився на Гедвіґу – сова у відповідь втупилася в хлопця здивованими очима.

„З чого б це Луна пішла колядувати?” – гадав він собі. Гаррі не сумнівався, що дівчина також була запрошена зустріти Різдво у Норі... та й як там не було б, вдома вона може святкувати зі своїм любим татусем... Ні, щось таки сталося, він відчував це. Гаррі глибоко вдихнув та зробив остаточне рішення. Зігнувшись над письмовим столом, хлопець нашкрябав невеличку нотатку:
„Привіт, народ! Я буду трохи запізно, може навіть й після Різдва. То ж не переймайтеся через мене. Гаррі”

- Я розумію, це Різдво і все таке... – вибачаючись, промовив він до Гедвіґи, поки прив’язував клаптик пергаменту до її лапки, - Але мені дійсно потрібно, щоб ти віднесла цього листа Візлі, інакше вони збожеволіють від хвилювання. Ти ж знаєш Молі...

Гедвіґа ухнула із розумінням. Коли Гаррі відпускав її на волю стихії, він подумав, що для сов, мабуть, Різдво й немає такого вже значення – птахи, либонь, не дуже слідкують за календарем...

Застібаючи ґудзики, хлопець швиденько спустився на перший поверх та вийшов надвір, кивнувши дорогою старому кельнеру Тому, що стояв за шинквасом. Гаррі побіг слизькою вулицею, вгледівши постать Луни вже десь за два квартали від нього.

Гаррі мчав щодуху – за цією завірюхою він міг легко загубити її на такій відстані. Пробиваючись крізь замети, він швидко пожалів, що забув одягнути рукавиці...

- Луно! Зачекай!

Дівчина озирнулася, її сріблясті очі широко розкрилися від здивування.

- Привіт! – він був змушений зняти окуляри, бо сніг вже зовсім заліпив їх скельця, - Не треба було тобі так швидко йти, я зовсім нікуди не поспішав. Я не бачив тебе кілька місяців... як там у Школі?

Луна дивилась на нього, не помічаючи (чи їй було байдуже?), що сніг осідає на її довгому білявому волоссі.

- Та наче все гаразд... – непевно відповіла вона, не зводячи з нього уважних очей, - Більшість учнів трохи бояться Професора Санґвіні... проте, він викладає доволі непогано. Але без тебе все вже не так. І без Професора Дамблдора. І без квідича... Ти впевнений, що з тобою все добре? Я гадала, ти збирався у гості?
- Так... збирався... – промимрив Гаррі, надягаючи окуляри, - Та знаєш... я тебе стільки не бачив...

Луна трохи схилила голову набік.

- Але, послухай, - вів собі Гаррі, - Куди ти йдеш? Ти що, тут співаєш?
- Взагалі-то, я колядую, - ствердно кивнула Луна.

Гаррі роззирнувся навкруги – довкола не було жодної святкової прикраси. Таке враження, що тутешні мешканці геть забули про Різдво...

- Колядуєш? – розгублено повторив Гаррі. Стара вантажівка проїхала вулицею, скрегочучи так, мов її витягли з якогось музею. У кузові було повно ялинок, за машиною тягнувся слід з їх опалих голок.
- Так. Не колядувала ще з дошкільних часів... тоді це було так гарно. Мама мала пречудовий голос, але зовсім не знала слів маґлівських колядок... тож інколи ми вигадували їх прямо на ходу – було так весело...

Вона обвела очима похмурі будинки.

- Здається, цього року дух Різдва до нас не завітав, ти це помітив? – сумно запитала вона, вказавши рукою на темну вулицю, - У маґлів те саме... я намагалась додати їм трохи святкового настрою... самотужки, навіть без Мами... але вони не дуже це оцінили...
- Так, я бачив черевик, - сказав Гаррі, і лють ворухнулась у нього в грудях, коли він про це згадав, - Певно, ти натрапила на якогось місцевого Ебенайзера Скруджа(1) Але стривай, чому ти тут блукаєш? Ти не збираєшся до Нори?

Луна покачала головою, але нічого не сказала вголос. Деякий час вони дивились одне одному в очі. Дівчина не належала до тих людей, яких було легко зрозуміти, але Гаррі знав її ліпше за інших. Щось сталося... без сумніву, щось було не так.

- Все гаразд? – він дійсно переживав за неї.

Луна й далі дивилася на нього, легка посмішка промайнула на її блідих вустах.

- Луно, що трапилось?! – її мовчання дедалі більше непокоїло його, - Я не розповім нікому, обіцяю! Ми ж друзі, пам’ятаєш?

Після цих слів, обличчя дівчини змінилось – на ньому з’явився вираз ніжності та любові.

- Так, я пам’ятаю, - відказала вона стиха.

І Гаррі також це пам’ятав... минулого Різдва вони провели вдвох чудовий час, тоді Гаррі збагнув всю надзвичайність своєї нової подруги.

Не помічаючи, що робить, Луна накручувала на палець своє намокле волосся.

- Тато не повернеться додому на Різдво, - прошепотіла вона, - Розумієш, він застряг у Копенгагені, після того, як у мережі Флу зчинили диверсію... а являтися на таку відстань небезпечно.
- Вони напали на мережу Флу? – здивувався Гаррі. Він зовсім не слідкував за останніми новинами.
- Так, - підтвердила Луна, - Я чула, як про це балакають люди біля крамнички Олівандера.

Гаррі тихцем вилаявся. Попри всю серйозність цієї події, він мало що міг вдіяти – та й Міністерство вже, напевно, по вуха у розслідування цієї справи.

Вигляд Луни нагадав йому, про що зараз дійсно треба тривожитися.

- А іншим шляхом він не може скористатися?

Дівчина лише тоскно стинула плечима.

- Він спробував придбати квитка на маґлівський літак... але це так дорого, ти знаєш? Та він й не дуже розуміється у маґлівських справах – то ж не зміг це собі влаштувати. Як би там не було – в таку негоду літаки не рушають. Тож він мусить чекати там...
- Ой, Луно, - вимовив Гаррі зі співчуттям, - Мені так шкода... така прикрість... Я знаю, як ти очікувала на свого Тата.
- Мушу зізнатися, я трохи розчарована... Але до школи залишиться ще кілька днів, тож ми з ним проведемо якийсь час разом...
- Так, - відгукнувся Гаррі, піднявши очі, тоді як щільний сніг знов заліплював скельця його окулярів, - Така погода не може тягнутися вічно.
- Але ж яка краса, правда? – Луна теж дивилася вгору.

Вони стояли вдвох, мовчки спостерігаючи за величним вальсом сніжинок, що розгортався в небесах. Коли він знову глянув на Луну, то ледь спромігся розрізнити її постать крізь налиплий сніг. Він почув, як дівчина тихенько засміялася над його недолугими спробами щось вгледіти в засніжених окулярах.

- Тобі потрібні антиснігові чари, - зауважила Луна.
- Еге ж, - погодився Гаррі, знов знімаючи окуляри та витираючи їх об рукав, - Але ж ти жодних не знаєш, так?
- Навпаки. Мій Тато теж носить окуляри і постійно використовує одне закляття... я його знаю, та ще неповнолітня й не можу сама чаклувати... проте навчу тебе, якщо є таке бажання.
- Жартуєш!? Я практично осліп... – свіжі сніжинки впали на скельця, тільки-но він їх протер, - Звичайно так!

Гаррі витягнув свою чарівну паличку, а Луна зняла з нього окуляри.

- Задля безпеки, - пояснила вона з усмішкою.
- Слушна думка, - посміхнувся у відповідь Гаррі.
- А зараз намалюй кінчиком палички у повітрі символ нескінченності.

Гаррі підняв руку, але застиг на місці. Вони стояли посеред маґлівської вулиці...

- Не хвилюйся, - Луна наче читала його думки, - В таку хурделицю ніц не розгледиш вже за декілька ярдів. Здаля вони подумають, що в тебе у руці ліхтарик на батарейках.
- Вони подумають, що я раніш ніж треба розгорнув свій різдвяний подарунок, - зареготав Гаррі.

Схиливши голову, Луна спостерігала, як Гаррі начертав у повітрі перед собою щось схоже на „вісімку”.

- Десь так?
- Ага, тільки горизонтально, - порадила йому дівчина.
- О, справді.

Гаррі повторив рух, але вже в горизонтальній площині.

- І додай під час руху: „Occulus Nivelis Impedemento”, - продовжила Луна свою настанову, тримаючи його окуляри подалі від себе за дужку та відвернувши обличчя, наче побоюючись, що вони можуть вибухнути.

Гаррі виконав те, що вона сказала, і на якусь мить окуляри засяяли небесно-блакитним кольором. Луна підняла їх вгору для перевірки – скельця лишились чистими, попри падаючий сніг.

- А тепер спробуй їх на собі, - задумливо додала вона, - Ти ж на цьому спец...

Гаррі схилив голову, коли Луна обережно насунула на нього зачаровані окуляри. Різниця була приголомшливою! Блиск її срібних очей; колір її ніжно-блідої шкіри, такої білої, що вона здавалась примарною; кришталеві візерунки сніжинок на її Рейвенкловському шарфі – він бачив найдрібніші деталі так чітко, мов вони були у кімнаті, а не стояли під снігопадом.

- Ух ти! – тільки і спромігся сказати він, коли Луна, поправивши йому окуляри на носі, відступила назад. В ту мить, коли вона була так близько, він зауважив на білий бинт на її лівому зап’ястку.
- Гей, а що з тобою трапилось?
- Що? – не зрозуміла Луна.
- Твоя рука! Це гіпс? Що з нею таке?
- А це... невеличка халепа, - Луна наче сама тільки-но помітила пов’язку, - Зараз вже набагато краще.
- Але як... як це сталося? – наполягав Гаррі.
- Каталась на санчатах з Герміоною... мені вдалося переконати її, що це – дуже корисний спорт, але розумієш, останній пагорб, який ми собі обрали, виявився барлогом Трумпінсів. І вони не дуже нам зраділи... все закінчилося досить різким падінням. Ми мали б захопити з собою трохи бобів гікорі, щоб їх відлякувати, але хто ж знав?
- Нічого собі! – Гаррі не знав, чому більше дивуватись: чи то Герміоні на ґринджолах, чи то тим загадковим Трумпінсам, - Але навіщо гіпс? Мадам Помфрі дивилась на твою руку?
- Так, - замріяно відказала Луна, - Але то трапилось кілька днів тому, й вона наказала вжити всіх запобіжних заходів, враховуючи, що під час Різдва мене у Гоґвортсі не буде... ой, дивись!

Вона помчала навздогін за величезною красивою сніжинкою, що впала їй в око, та ледь не перечепилась за вуличну поштову скриню під час свого „полювання”.

- Ой, не спіймала... – Луна зупинилась, вдивляючись у снігову завісу, - А така була гарненька...

Вона обернулась до Гаррі, освітивши його своїм срібним поглядом.

- Я не дуже люблю всі ті ліки для зцілення кісток, - Луна похлопала себе по животу, - В них такий жахливий смак, правда?

Гаррі не втримався від сміху – він згадав своє близьке знайомство з огидним Скеле-Ростом Мадам Помфрі на другому році свого навчання та повністю погодився з висновками Луни.

- Це, певно, входить в рецептуру, - пожартував він, - Коли люди скуштують ту гидоту, вони будуть триматися подалі від неприємностей.
- В цьому є сенс, - посміхнулась йому Луна, - То ти йдеш до Нори?

Гаррі вирячився на Луну від подиву, перш ніж оговтатися та похитати головою. Чи він заснув на хвильку та пропустив шмат бесіди? Певно, що ні – він просто забув, як ця дівчина може перескакувати у розмові з одного на інше без жодного попередження. Гаррі стинув плечима.

- Я не почуваюсь так вже... по-різдвяному, - пробуркотів він, - Крім того, Нора буде заповнена по вінці. Я не знаю... я хтів взяти пару деньків передишки... та не вважаю, що зможу зробити це у Візлі. Казати правду, я починаю думати, що провівши Різдво тут, я підзаряджу свої батарейки. А це мені зараз дуже потрібно.
- Містер Візлі знається на батарейках, - глибокодумно зазначила Луна, - Він їх колекціонує, ти ж знаєш?

Чи то вона його не зрозуміла, чи знов пішла кудись своїми дивними манівцями – того Гаррі второпати не міг.

- Я кажу не про маґлівські батарейки, - попередив він, - Це такий вислів... я маю на увазі...
- Я розумію, що ти маєш на увазі, - з легкою усмішкою перебила Луна, - Ти гадаєш, що перебування у Норі не дасть тобі відпочинку.
- Так, - кивнув Гаррі з полегшенням, - Саме це я й хотів сказати. Не сприймай мене хибно... я люблю Візлі, проте... ну, ти розумієш...

Він глянув на дівчину. Хоча Луна мовчала, Гаррі підсвідомо знав, що вона зрозуміла все саме так, як треба. Він був надзвичайно вдячний за це відчуття: Луна завжди буде тут, вона завжди буде на його боці, вона завжди буде його подругою... дивно, іноді він відчував, що вся ця війна пройшла повз неї, як води ріки омивають камінь. Попри всю ексцентричність та дивацькі манери (а може завдяки їм) ця парадоксальна дівчина стала тією ланкою, що зв’язувала його з маленькими радощами та дивами життя.

Йому запекло в грудях – ця дівчина не заслужила на те, щоб зустрічати Різдво на самоті. Гаррі набрав у легені повітря і...

- Що ж, тоді запрошую провести Різдво у мене вдома, якщо побажаєш, - запропонувала Луна.

Гаррі переступив з ноги на ногу.

- Я тільки-но хотів спитати в тебе те саме, - він ніяково посміхався.

Луна по-справжньому здивувалась.

- Дійсно?
- Ага, - Гаррі колупав ногою сніг на дорозі, - Не у Дурслів, але... я мав на увазі... – Луна завмерла, її вуста трохи відкрилися. Гаррі раптом забракло повітря – на якусь мить він побачив (чи може то була лише гра світла через весь цей снігопад), що на її очах з’явились сльози, - Але, якщо ти... З тобою все добре?

Луна повільно посміхнулась.

- Так, - дуже тихо прошепотіла вона, - Але я спитала в тебе перша.
- У тебе вдома?

Дівчина кивнула.

- Саме так. Це в Девонширі, не дуже далеко від хатинки Візлі. Зараз там лише Невермор(2), але він нам не зашкодить.

Гаррі блимнув очима. Хлопцю знадобилося пару секунд, щоб згадати, що Невермор – то поштова сова... себто поштовий крук Лавґудів.

- Так, я думаю, це класна ідея, - сказав він нарешті, - Говорити по правді, я проґавив останній номер „Базікала”... було катма часу на читання. Тож сподіваюся, ти розповіси мені всі свіжі новини.
- То що, ти навіть не чув про Скрімжінгейт(3)? – голос Луни був сповнений недовірою, що хтось може бути таким необізнаним.
- Скрімжін... гейт? – Гаррі тільки почухав потилицю, - Ні, я... а що це таке?

Луна запалала завзяттям.

- Останній гучний скандал, що струснув все Міністерство! – в неї аж очі полізли на лоба від збудження, - Пам’ятаєш Стена Шанпайка? Татусь висвітлив його історію. Про те, як він був несправедливо...

Десь у далечині великий лондонський годинник почав відбивати час. Величезні очі Луни розплющились ще ширше.

- Четверта година!
- Так... і що з того?

Але перш ніж Гаррі зміг запитати ще щось, вона вхопила його за руку та потягла за собою. Хлопець був вкрай збентежений – як на таку зазвичай безтурботну особу, Луна, виявляється, добряче бігала... зараз вона чкурнула так, мов за нею женеться Хвосторога(4)

- Гей, Луно! Що... куди... – він відчайдушно намагався не відстати.
- Нічний Лицар! – захекано вигукнула дівчина, коли вони промайнули повз двері „Дірявого Казана”, - Їх останній рейс на сьогодні! Якщо ми поквапимось...

Про вовка промовка – блискучий пурпуровий автобус вигулькнув на перехресті просто з повітря. Величезна триповерхова штукенція стала на місці, як вкопана, незважаючи на слизький вкритий снігом асфальт. Він з’явився так раптово, що Луна ледве встигла загальмувати. Але це їй допомогло не дуже, бо Гарріни черевики спорснули на ожеледиці, він влетів в Луну зі всього розгону, і вони вдвох гепнулись на землю перед самісінькими дверцятами Нічного Лицаря.

- Ой!
- Ай!
- Опаньки! Що це ви там робите?

Крізь плутанину їх кінцівок, шарфів та волосся Гаррі ледь вгледів того, кому й належало останнє запитання. Стен Шанпайк, вочевидь звільнений зі свого несправедливого ув’язнення, витріщався на них з нижньої сходинки Нічного Лицаря. Що там він казав далі, Гаррі не дочув – бо в нього над вухом заливалася реготом Луна.

І тоді, вперше за багато місяців, Гаррі зробив те, що він вже й не сподівався коли-небудь зробити в своєму житті.

Він почав сміятися.

* * *

Примітки перекладача

1 – лихий персонаж з різдвяного оповідання Чарльза Діккенса.

2 – зловісний ворон з поеми Едгара По.

3 – аналогія Вотергейту – політичного скандалу, що став причиною відставки Ніксона. Мається на увазі Руфус Скрімжін – новий міністр магії після Фаджа.

4 – вочевидь, мається на увазі Угорська Хвосторога (The Hungarian Horntail) – найнебезпечніший вид драконів, з яким Гаррі стикнувся під час випробувань Тримагічного Турніру.
>>
Оставить отзыв:
Для того, чтобы оставить отзыв, вы должны быть зарегистрированы в Архиве.
Авторизироваться или зарегистрироваться в Архиве.
Подписаться на фанфик

Перед тем как подписаться на фанфик, пожалуйста, убедитесь, что в Вашем Профиле записан правильный e-mail, иначе уведомления о новых главах Вам не придут!

Rambler's Top100
Rambler's Top100