Розділ четвертий. «Патлата курка».Гогвортс був як Гогвортс. Жодні катаклізми не впливали на непорушність його традицій. На першокурсників чекали човни біля Великого озера, на всіх інших – безкінні диліжанси. У фойє замку прибулих зустрічав Півз, кривляючись та кидаючи по новеньким всілякою бридотою.
Гаррі, заходячи разом із друзями до Великої Зали, відчував себе пташеням, що повернулось до рідного гнізда. Гогвортс… Лише тут він завжди відчував себе у безпеці, не дивлячись на чисельні пригоди, що стались із ним саме у замку.
Друзі зайняли свої звичні місця на лаві за довжелезним столом Гриффіндору. За роки їхнього навчання у школі мало що змінилося. Не мінялись вчителі, за винятком викладачів захисту від темних мистецтв. Чільне місце за викладацьким столом займав сьогодні, як і завжди, професор і директор Гогвортсу Альбус Дамблдор. Хоча він віднедавна очолював Міністерство Магії, та за погодженням із батьками учнів навідувався до Гогвортсу (лише у виключних ситуаціях). Бо іншого директора школи уявити собі поки що ніхто не міг.
Гриффіндорці обговорювали несподіваний контракт Візлів із «Зонко» і трагічні події, що передували цьому. На щастя Джіні по дорозі до Гогвортсу їх наздогнала сова від Персі, яка принесла звістку, що батькові легше, незабаром він зможе ходити. Проте за маму новин не було, хоча найвидатніші маги працюють над її пошуками. Дочитавши це речення, Джіні ледь стримала сльози. Ніби найвидатнішим магам зараз більше немає чим зайнятися… Хоч би ти повернулась, мамо!..
Гаррі слухав теплі напутні слова Дамблдора і неуважно мимоволі спостерігав легке сум’яття за столом Слизерину. Під злісне шипіння професорки Верни Серж, нового керівника слизеринців, учні штовхались, намагаючись не сісти поруч із Мелфоєм. Нарешті всі заспокоїлись, проте навколо Мелфоя їм вдалося створити жахаючу своєю тишею прірву.
«Яким би таким-сяким не був Драко, та вони не повинні так робити! – думав Гаррі. – В будь-кого батьки можуть раптом виявитись смертежерами. Точніше, про це просто стане відомо всім. Мелфой – перший, та не останній… Втім, хтось інший на місці Драко вже б кинув школу. А в нього ще вистачає сил презирливо посміхатись увсебіч, ніби він і досі на коні…»
Роздуми Гаррі перервала знайома пісня Сортувального Капелюха. Сортувальний Капелюх – великий, неоковирний і трохи смішний – щорічно він посвячував первачків у школярі Гогвортсу, розподіляючи їх по чотирьох гуртожитках: Слизерин, Грифіндор, Гафелпаф і Рейвенклов… Сортування вже закінчувалося, коли Гаррі звернув увагу на вертляву, коротко, «під їжачка», підстрижену чорняву дівчинку. На відміну від інших новачків, що були дещо злякані і весь час озирались, тулячись один до одного, дівчинка, повертаючись то до того, то до іншого, без упину щось торохтіла.
- Аміна Грифін! – пролунав голос професорки Макгонегел, і та сама дівчинка, на яку задивився Гаррі, підійшла, сіла на ослінчик і сміливо натягла собі на голову Сортувального Капелюха.
- Ого! – здивувався Капелюх. – Відразу на п’ятий курс? Таке хіба можливо?
Аміна посміхнулась:
- А ти балакуча, Шапко! І не тисни, не тисни мені так на голову – вона мені ще може знадобиться!
- Ну, не буду, не буду, - скривився Капелюх. – Іди, мабуть, дівчино, в … Слизерин! – і додав пошепки:
- Там твій їжачок-язичок швиденько причешуть!
- Не дочекаєшся! – стягнула його з голови Аміна. – Пальці в них поплавляться! – і, майже підстрибуючи, побігла до слизеринського столу.
- О, біля тебе так багато вільного місця, - зупинилась вона навпроти Мелфоя. – Можна мені сісти? Чи ти на щось хворий? (Той ледь скривився у відповідь). А Аміна цвірінькала далі, немов би не помічаючи поглядів інших учнів:
- А… Я здогадалась, ти, мабуть, Драко Мелфой? Читала-читала, а як же! Ну то й що? Яке жахіття – батько – смертежер… Ще невідомо: скільки таких діточок поміж наших, і як їхні батьки влипли в цю халепу! Он у мене батько – велетень, а мати – ну, як би це назвати попристойніше… Мати у мене – жінка з вільними поглядами на кохання. І в кого ж я тоді така? Маленька і абсолютно негарна? Може, в когось із мамчиних друзів-гномів?
Мелфой вперше за останню добу всміхнувся:
- Тебе як звати, малявко?
- Аміна Грифін я…
*
Сортування закінчилось. Професор Дамблдор, як завжди повільно піднявся з-за вчительського столу, і в залі настала тиша. Він поздоровив першокласників, привітав цьогорічних випускників, побажав усім натхнення, гарного настрою і успіхів у всьому. Після урочистої частини він заговорив про буденні речі. По-перше познайомив усіх із новим керівником слизеринського гуртожитку – професоркою Серж, високою, худорлявою, витонченою, з голочки вдягненою. До її видовжених хижих очей дуже пасував великий смарагд, що поблискував на золотому ланцюжку, відтіняючи погляд, що й без цього нагадував зміїний. А коли вона посміхнулась до зали – то у декого навіть заболіли зуби від поганого передчуття, бо ідеально білосніжна посмішка нагадувала … драконячу і нічого доброго не віщувала. Між тим професор Дамблдор пояснив усім, що професорка Серж, крім зілля та настоянок, викладатиме захист від темних мистецтв.
Торкнувшись теми повернення Темного Лорда, Дамблдор звернув увагу всіх, що цього року покарання для порушників дисципліни буде значно жорстокішим. А от для найкращих учнів у Гогвортсі вводиться … анімагія, яку викладатиме професорка Макгонегел. Після цих його слів у залі здійнявся гамір: хто аплодував, хто перепитував друзів – чи не почулося бува?
- Ви вже досить дорослі і розумієте, що ми ввели цей предмет вимушено, в зв’язку з надзвичайним станом у нашому світі! – продовжив між тим Дамблдор. – У зв’язку з цим же, я ще раз підкреслюю – не сподівайтесь на поблажливість. Звісно, я не хочу вас лякати наперед і казати: як і чим саме ми наказуватимемо порушників. Та обіцяю – гарного буде мало! А зараз, я думаю, час розпочати наш святковий бенкет! – Дамблдор плеснув у долоні й тарелі наповнились різноманітними стравами.
… Невідомо, як у інших, а у Рона зараз чомусь апетиту не було. Він нервово жував свою улюблену курячу ніжку, яка сьогодні видавалась йому зовсім не смачною, а якоюсь гумовою, і уявляв, як він висить у підвалі замку, почеплений на гак за великий палець лівої ноги., і як до нього підповзають зусібіч великі волохата павуки… Брррр!
- О, до речі, про палець, - звернувся він до Гаррі, здригнувшись і прийшовши до тями, - нагадаєш мені, щоб я підійшов до мадам Помфрі, бо я вже…й звик так, без пальця. Дівчата, до речі, більше уваги звертають, жаліють…
Гаррі не витримав:
- Ти що, Роне, з глузду з’їхав?! Чого це тебе раптом дівчата почали цікавити? А то, я бачу, зачіску змінив… І тхне від тебе, мов від різдвяного троля, чи ти, бува, не в Гегріда одеколон позичив?
- Та я за нього на алеї Діагон 30 галеонів віддав!!! – трохи не вчепився Рон у Гаррі. Грифіндорці почали озиратися.
- Та заспокойся, не ображайся! – дружньо обняв його Гаррі. – Не гарячкуй, жартю я, жартю! Он подивися краще, який «вундеркіндер» до нас прибув, точніше, до Слизерину. Ото, бачиш, із Мелфоєм щебече!?
- Та позакривайте ви роти нарешті! – раптом налетіла на них Герміона. – Чи в поїзді не набалакались? Про навчання треба думати, а не про дівчат!
- Оговталась! – спалахнув Рон. – А як сама торік із Крумом?..
- Я, між іншим, стільки грошей на парфуми не витрачала! – ледь не вискочила з-за столу Герміона. – І кінцівки свої, невідомо де розкидані, напоказ героїчно не виставляла!
Обличчя Рона набуло кольору вишні:
- А ти, а ти!..
- Та годі вам! – розсердився Гаррі. – Було б через що!
Тут у суперечку втрутився сам Дамблдор:
- Якщо мені дозволить міс Грейнджер і містер Візлі, я хотів би під кінець нашого свята представити вам єдиного спадкоємця Годріка Грифіндора… Міс Аміна Грифін! – Капелюх на вчительському столі при цих словах раптом прокинувся і зашепотів найближчому до нього Гегріду:
- Уявляєш, Гегрід, я й не знав! Така собі проста дівчинка…
Аміна піднялась з-за Слизеринського столу і, старанно потупивши очі, вклонилась залу. Мелфой аж присвиснув і подумав: «Здається, мені випав козирний туз… точніше, дама. Ще пограємо, панове!..»
*
Дорогою до свого гуртожитку, Рон із Герміоною, користуючись нагодою, продовжували гиркатись. Гаррі неуважно слухав їх, втомлено коментуючи найбільш вдалі випади. Нарешті, коли, здавалось, вони готові були вхопитися за чарівні палички, Гаррі, не подумавши, бовкнув:
- Лаєтесь ото, мов старе нудне подружжя, господи, як же ви мені набридли! – проте позіхнути він не встиг, бо з обох боків у нього полетіло таке…
- Та щоб я??? З оцим рудим пацюком!!!
- Що??? – майже завищав Рон. – Та щоб у мене всі пальці повідпадали!.. Патлата курка!..
- Це я патлата курка?! – кинулась на нього Герміона.
- Пароль правильний. З новим навчальним роком, любі! – Гладка Пані, приязно посміхаючись, відхилялась на своїх завісах.
Грифіндорці нестримно реготали…
