Розділ восьмий – Гаррі шукає і знаходить, а Дамблдор дресирує. - Я вибачаюсь, ви не підкажете, де тут бібліотека?
Міністерство Магії нагадувало зруйнований ведмедем мурашник. Суворі аврори, що абсолютно не вписувались в аристократичну поміркованість коридорів, делегація лісових ельфів, верескливі гобліни, втаємничені гноми, жахлива мантикора на тоненькому повідку слідом за тендітною юною чарівницею, нескінченні веремії привидів – Гаррі навіть розгубився. Де ж тут шукати бібліотеку?
- Пробачте ме… Ви не під… А де тут біб… Допоможіть, будь… - все було даремно. І тут він звернув увагу на симпатичну дівчину, до якої і кинувся, сподіваючись, що вона йому допоможе.
- Вибачте, міс! Гарна й симпатична, дуже! – дівча озирнулось. – Ви не знаєте, як пройти до бібліотеки? – Гаррі втомлено посміхнувся.
- Пупсику! Їсти цього цікавого хлопця поки що не треба! – Гаррі тільки тепер помітив поруч із нею велетенську мантикору лякаючи-червоного кольору.
- Дякую, що відразу не згодувала мене…
- Нема за що. То куди тобі треба?
- До бібліотеки.
- Бібліотека? Бібліотека… Так, зараз подивимось… - вона витягла чарівну паличку, щось прошепотіла і понад ними в повітрі засвітились стрілки.
- Так… Іноземний відділ, дракон ери, міністр, туалет… А, так я ж бібліотеку ще не знайшла. Знаєш що, сходи краще до міністра, він тобі точно підкаже!
- А ти мене не проведеш? А то я тут вперше, нічого не тямлю, ще загублюсь…
- Гаразд, пішли, тут недалеко! Пупсик, поруч! – смикнула вона ланцюжка і слухняна тваринка, під якою згиналась вікопомна мармурова підлога міністерських коридорів, у відповідь господарці посміхнулась. Чи то лише здалося Гаррі?
*
- Як тебе звуть? – спитала дівчина дорогою.
- Гаррі, - відповів той, подумавши «Краще без прізвища!»
- А мене – Мервілла, для друзів – просто Віллі або Меррі. Моїм пращуром був відомий маг маглівського короля Артура – Мерлін. А Пупсика ти не бійся, він ще маленький. Із дорослим мені навряд чи дозволили б гуляти міністерськими коридорами, навіть не дивлячись на те, що я племінниця Дамблдора.
- Ти – племінниця Дамблдора?
- Ага! А що тут такого? Ось ти – славетний Гаррі Поттер, та я ж нічого не кажу!
Гаррі стало соромно.
- А чому я не бачив тебе у Гогвортсі?
- Бо дядько вирішив, що це неетично, і я вчуся бо-знає-де в Америці, в Інституті Салемських Відьом.
- А звідки в тебе мантикора?
- А ми на практиці з археології яйце знайшли. Батьки мої спочатку галас зчинили! Ну ти уявляєш! Та я їм сказала, що з-поміж трьох яєць – василиска, дракона і мантикори я вибрала найменше… Хоча… - дівчина посміхнулась, - там було лише одне яйце… А от і приймальня вельмишановного Міністра магії пана Дамблдора, - Мервілла захихотіла, - Бувай, Гаррі, ще зустрінемось.
Хлопець відчинив двері і опинився… у велетенському акваріумі. Сяяли ліхтарики медуз, понад коралами різнобарвними зграйками пропливали рибки, велично десь там хвилював воду восьминіг…
- Це заспокоює, як кажуть магли, тобі не здається? – почув він раптом поруч голос Дамблдора. – Радий тебе бачити, Гаррі. Замість відпочинку на вихідні у Гогсміді, ти шукаєш бібліотеку у Міністерстві?
- А звідки Ви?.. Втім, так, звичайно… Розумієте, професоре, в шкільному зібранні «Щорічного віщуна» ми не знайшли один випуск…
- Який саме?
- Ну, розумієте… - знітився Гаррі.
- Добре, пішли, я проведу тебе. Чесно кажучи, я сам ще не дуже тут добре розуміюся, в цих бундючних коридорах. Іноді мені здається, що вони потайки міняються місцями, немов сходи у Гогвортсі, і навмисне все заплутують!..
… Та потрібного випуску і в міністерській бібліотеці не знайшлось. Хто ж його поцупив? Кому це було настільки важливо? Гаррі сидів над кипою газет і сумно розмірковував: що ж робити далі і що він тепер скаже друзям.
- Гаррі, ти чомусь засмутився… Я можу тобі чимось допомогти? – торкнувся його плеча Дамблдор, з’явившись звідкись з закоулків стелажів. Він простягнув долоню над газетами, спалахнула маленька блискавка і потрібний Гаррі випуск «Щоденного віщуна» виник на столі. Гаррі аж підскочив:
- Професоре! Дякую!
- Ти читай, читай, бо він скоро знову зникне! Це ж не справжня газета, а лише пам’ять про неї… А справжня… Та, яка вже різниця…
*
Ідучи оманливими коридорами міністерства, Дамблдор розмірковував над тим: що знову задумали його найулюбленіші учні. До того ж, Гаррі, Герміона і Аміна вибороли собі право з ІІ семестру займатися анімагією… Тим у гіршу халепу вони можуть влізти. Втручатися зараз він не хотів, бо чуття мага підказувало йому, що ці талановиті діти зможуть неабияк допомогти усьому магівському світу в боротьбі з силами темряви, що згустилась над усіма. Постояти ж за себе ця малеча вже може! Треба лише сьогодні ж надіслати сову до Сиріуса. Нехай негайно виїжджає до Малого Гелгетону і чекає там на них. Незабаром там станеться щось цікаве…
Дамблдор зупинився: «Здається, цю величезну бочку з картусом я вже минав кілька хвилин тому?.. Де ж мій кабінет?..
Так, час навести лад. Щось ці коридори зовсім розперезались!»
Дамблдор посміхнувся, ляснув у долоні і двері його кабінету відразу з’явились перед ним. Він повернувся до коридору і погрозив йому пальцем:
- Досить гратися, бо дограєтесь!
Мармурова підлога під ним ввічливо увігнулась і майже по-щенячому заскавчала, підлещуючись.
- Ну, добре, добре, - поблажливо посміхнувся Дамблдор. – Бешкетуйте собі, тільки не зі мною!
