Розділ дев’ятий – «Я – брат, ну то й що?..»Зима у Гогвортсі була завжди напрочуд казковою. Для Гаррі лише тут сніг був білим і теплим, іній – схожим на кришталь, а завивання віхоли – на спів самотньої дівчини. Та Волдеморт був десь занадто близько. І задумливо спостерігаючи, як його Гедвіга майже зливається у польоті з навколишнім чародійством, Гаррі тим-не-менш думав про цілком реальні і неприємні речі.
Бац!(Це був просто сніжок!) Бац-бац!
- Гаріче-ку, ку-ку! – звичайно, Аміна… - Ти запізнишся на заняття.
- Де ти взялась на мою голову? – засміявся, обтрушуючи сніг, Гаррі.
- Ха, чи ти не знаєш, звідки діти беруться?..
- Такі як ти? І справді не знаю, - демонстративно розвів руками Гаррі.
- Добре, я тобі розкажу… Мене дракон приніс! – гордовито задерла голову Аміна, вперши руки в боки.
- А я-то думав, що в лапусті знайшли.
- Де-де?
- Ой, вибач, це в мене новий пароль вискочив, як у Рона колись… Все було значно простіше, так?
- Ти про що?
- Та зізнайся, Аміночко, я же свій… Скільки тебе дракон дорогою впускав? У вас же там місцевість кам’яниста…
- !!!
- Ну я тобі зараз…
Бац-бац-бац!!!
- Гаррі, Аміно, ви теж про драконів? – до них зі сніжками наближались Рон із Герміоною.
- Еге ж! – похмуро відповіла Аміна.
- А чого ти без настрою? – посміхнулась Герміона.
- Не всім же голубками… - пхикнула Аміна.
- Аміно, ми не запізнюємось? – наздогнав їх черговим сніжком Драко. – Опа, панове Анімаги… «Пользуясь случаем», поздоровляю, шановні! І коли ж ми це побачимо? Коли Відомо-Кого мочіть підемо?
- Тобі аби мочіть, Дракоша!
- О, я й забув, у нас же є свій Дракон! – засміявся Гаррі. – Ти, бува, немовлятами ніколи не займався?
- Ти про що це? – почервонів Мелфой.
- Тобі Аміна розкаже! А ми вже запізнюємось. Джіні, Герміоно, ходімо швидше, а то Макгонегелка почне кігті випускати.
- Та ми до неї «Віскасом» підлащимось!
- Чим-чим?
- Та це маглівське…
*
Наступного тижня вони вирішили: на вихідні потайки відправитись до Малого Гелгетону, у той самий будинок Реддлів. Гаррі запевняв усіх, що що-що, а комин там повинен бути, причому – підключений до мережі «флу». Для приготування зілля все вже було зібране. Залишилось лише найважче – потайки дібратися до комину в кабінеті самого Дамблдора. Добре, що карта Мародера була в їхній надійній схованці, а ректора в Гогвортсі якраз не було.
Звичайно, зникнення шістьох учнів помітять, та це вже не буде мати особливого значення. Головне – щоб їм вдалося викликати дух брата Волдеморта і поговорити із ним. Про що – друзі не знали… Може, все це виявиться даремною пустою забавлянкою. А може, вони дізнаються про щось важливе, дуже важливе.
Пізно в суботу вони зібрались біля кабінету Дамблдора. На щастя, поки що все складалось на «відмінно». Півз застудився, граючи в сніжки, і десь зник лікуватися. Невсипущий сторож школи Філч поїхав на гостину до сестри разом зі своєю кішкою. Загальний улюбленець професор Снейп і досі був десь на таємного завданні. Намагаючись не сміятись, друзі перешіптувались, підбираючи пароль:
- Тарганятина? Застарілий…
- Бридня…
- Жовтий невдаха…
- Ліва кульгачка…
- Права конячка… Та не регочіть ви!
- Яблуко з хробачком…
- Хто це сказав? Джіні? Двері відчиняються! Швиденько, усі на сходи. Роне, ти палець не забув?
- Та ні, ось він!
- Так, хто перший до комину?
- Мабуть я, - витягнув паличку Гаррі, - про всяк випадок…
- Джіні, давай «флу». Гаррі, ми не затримаємось!
… Біля дзеркала у міністерському кабінеті Дамблдор з тривогою спостерігав за діями своїх шістьох підопічних. Що ж, пароль вони вгадали, це вже цікаво. Звідки вони знають, що я яблука люблю? У Малому Гелгетоні їх зустріне Сиріус. Моя ж задача – забезпечити їхню утаємниченість. Може, і справді те пророцтво здійсниться і світанок знищить сутінь?
В Міністерстві ніхто серйозно не ставився до археології, вважаючи її маглівською цяцянкою. Звичайно, чарівники теж брали участь у розкопках, іноді привозячи з експедицій досить цікаві речі. Та коли прабабка Аміни знайшла в печері невідомого пустельника дивні зашифровані записи, ніхто до цього серйозно не поставився. Та коли Дамблдор почув ті віршовані рядки, то повірив в них без жодного сумніву.
Дамблдор тривожно зітхнув. Давно він так не хвилювався. Для цього сьогодні була серйозна причина.
*
Малий Гелгетон спав. Його жителям і не спадало на думку, що цієї ночі в їхньому місті щось відбувається. Хіба могли б вони запідозрити в чомусь таємничому звичайного чорного пса, що приблудив до міста невідомо звідки. Бабусі підгодовували його кісточками, за що він віддячував їм маханням хвоста та майже людською посмішкою.
«Я майже звик бути собакою…» - думав Сиріус.
Він чергував під вікнами так званого «Будинку Реддлів» вже декілька ночей. Після того, як тут було так само дивно, як і Реддлів, вбито Френка Брайса, їхнього сторожа, ніхто без особливої причини не наважувався наближатись сюди. Тобто світляки всередині будинку сьогоднішньої ночі могли означати лише появу там Гаррі з друзями. Або ще когось… «Добре, що я встиг комин під’єднати до «флу»!» - подумав Сиріус, відчувши, як настовбурчилась шерсть на загривку. Струснувши головою, він почав підбиратися крізь чагарник і бур’ян до задніх дверей будинку, які завчасно залишив відчиненими.
Над Малим Гелгетоном царювала тиша. Для друзів, що нарешті всі разом опинились у будинку Реалів, вона була страхаючою. Хоча ніхто не видавав своїх лякань. В кімнаті з комином вони і вирішили зварити зілля. «Ну, щоб, на всяк випадок, було ближче і швидше повертатись назад!» - героїчно зізнався Рон.
- Казан закипів… Так, де все? Давайте мені, я кидатиму, - роззирнулась Герміона на всіх. – Стійте поблизу. Здається, я вже відчуваю чиюсь присутність… (Звичайно, Сиріус неподалеку – прим. авт.).
- Гарі, може, спочатку було по чашечці кави? І здалося вам це пророцтво…
- Та що ти, Візлі, панікуєш…
- Тобі, Мелфою, чого боятися, ти ж наполовину темний!
- А не пішов би ти!
- Та досить вам, знайшли час!
- Так, спочатку кіготь русалки. Потім… А, кров дракона. Так, Роне, обережно, не розлий.
- А звідки ти знаєш, скільки її треба додати?
- Та виллємо все! - махнула рукою Герміона. – Так, далі у нас…
- Ой, волосину впустив! – злякався Рон. – Шукайте! Шукайте!
- Тобі хоч щось можна довірити, - розсердилась Герміона.
- Я, я не знаю… О, знайшов…
- Тримай, Герміоно! – Гаррі простягнув їй перо гіпогрифа. – Ну, Рончику, не плач, маленький, віддай нарешті цяцю…
- Та вдавіться ви! – жбурнув Рон свій підсохлий палець в казан.
- Ну, тепер ти, Джіні, давай! – всі повернулись до дівчини.
Джіні спокійно дістала з кишені мантії маленьку шовкову хустинку, розгорнула, на мить затримала погляд на відламаному кінчику палички Волдеморта і … кинула її до казана разом із хустинкою.
- Ти що? – трохи не закричав Рон, та з казана відразу вихопився стовп пари, заповнюючи всю кімнату. Друзі ледь бачили один одного.
- Хто-о-о зва-а-а-ав мене-е-е? – почулося потойбічне шипіння.
- Ми! – відгукнувся Гаррі.
- Хто-о-о?
- Ми – вороги твого ворога, ми – вбивці твого вбивці.
- Ну то й що?
- Допоможи нам.
- А ви мені що?
Гаррі розгубився. Він забув золоте правило: допомога потойбічного світу повинна оплачуватись.
Виручив, як не дивно, Рон:
- Мої брати подарують тобі набір потойбічних жартів.
- Я не люблю жартувати.
- Слухай, ти… дух, блін, - підключився Мелфой, - У мене в замку в башті дуже приємна панянка тусується. Хо познайомлю?
- Це вже цікаво… Та – мало!
Тут Гаррі не витримав:
- Послухайте, шановний! Ми зараз розімкнемо руки, виллємо зілля, спалимо пророцтво і спокійнесенько повернемося до школи. Ми ж лише підлітки, то ж нехай дорослі самі розбираються з темними силами і вашим кревним ворогом!
Дух зареготав:
- Оце вже розмова, оце вже по-моєму! То що ви хотіли від мене?
- Розкажи нам про Волдеморта!
- Тихіше ви, дітлашня, ще почує! З чого ж почати? З початку… Наша мати Валькірія була дуже сильною і водночас страшенно гарною чарівницею. Вона була дружиною чорного мага Марджекта (Герміона здригнулась, бо лише вона одна з усіх читала книгу «Злет і падіння темних мистецтв»). Та їхнє подружнє життя не склалося – вони обоє прагнули влади і слави і довго не витримали один одного, не дивлячись на шалене кохання. У них було двоє дітей.
- Ви і Лорд? – не витримала Аміна.
- Ні, Лорд, тобто Том, і… Втім ім’я іншого я не знаю, на жаль.
- Як це? Хіба ви – не рідний брат… Тома Реддла?
- Ні. Моїм батьком був звичайний магл, який одружився на Валькірії, не знаючи достеменно її минулого. Якось, коли я був ще досить малим, мама серйозно полаялась із Томом ( ми його називали таким простим маглівським ім’ям, бо його справжнє дуже дратувало мого тата). Мама спересердя викричала всю правду. Виявилось, що у Тома є близнюк. Він був настільки схожим на Марджекта некерованою спонтанною темною магією, що мати цього не витримала. Вона віддала дитину ще маленькою до притулку… Пройшли роки і Валькірію замучила совість, вона не один рік поспіль шукала свою дитину, та дарма… Доля покарала і її, і всю нашу сім’ю. І тепер лише ви можете помститися за нас.
Усі ошелешено мовчали. Навіщо? І що тепер?
Першим отямився Гаррі:
- Хто ж зможе його перемогти?
- Лише брат.
- Та де ж ми його?..
- Мені час йти. Незабаром світанок. Вибачте, що спочатку трохи пожартував. Звичка! Ми, духи, завжди так…
- То панянку вам уже не треба? – нервово усміхнувся Драко.
- Ти у маєтку Мелфоїв живеш? Я навідаюсь…
- Дякуємо вам, духу! Прощавайте…
Друзі розімкнули руки. У кімнаті розвиднювалось. Густа пара вповзала дертими шматками назад до казану. Втомлені друзі посідали хто на що… Десь неподалік прокукурікав перший півень. Всі мовчали. Не було ні сил, ні бажання щось робити. Вони так сподівались на цю зустріч, стільки від неї чекали… І що? А нічого!
… Рипнули двері. Ніхто не звернув уваги. Гаррі підняв очі і… замість Герміони з Джіні побачив руду білку і пухнасту сову.
- Чого це?.. – озирнувся і одночасно з усіма відскочив у найдальший кут. Про комин усі забули. На порозі кімнати сидів величезний чорний собака і шкірився до них. Чи то з голоду, чи то з радощів…
- Сиріусе, ну нарешті! – полегшено зітхнув Гаррі. – Як я скучив за тобою! – і він кинувся до «песика».
За хвилину Гаррі вже обнімав свого зраділого хрещеного батька.
- Вибачте, що не попередив… - виправдовувався той.
- Та нічого, нічого, - обтрушувала пір’я з мантії Герміона. – Так ми швидше перетворюватись навчимося, нарешті… А то все ніяк не вдавалось. От вам і спосіб!
Всі зареготали. Лише руда білочка в долонях Драко ще трохи тремтіла…
*
Дамблдор уважно вислухав своєрідну доповідь Сиріуса. Що ж, дещо є цікаве і нове. Втім, де ж його шукати, того близнюка? От якби він десь поміж нас був?... А може живе собі десь у величезному маглівському світі і навіть нічого не знає про свою минуле… Ну що ж, шукати, шукати і шукати…
